Кажуть, обіцяного три роки чекають - ось і цей запис "діждав", майже за три роки я все ж таки його дописую... Текст насправді нашкробав ще у 2018му, одразу після закатки або на наступний день, вже не пригадую. Друга редакція підійшла в 2019му. А публікую в 2021-у. Ну, трошки до трих років не дотримав. (додано в суботу, 21 лютого 2021)

---

Поки враження «свіжі»...

Sella Ronda - це лижний та (або, звісно) веломаршрут навколо масиву Селла, що в Доломітових Альпах. Позаяк мене цікавив веломаршрут та заміна Маратони (мається на увазі Marathona dles Dolomites, популярна велоподія, на яку з квитком цьогоріч мені не пощастило), завчасу забронювавши готель ми вирушили на розвідку...

4 перевали (Passo Sella на заході, Passo Pordoi на півдні, Passo Campolongo на сході та Passo Gardena на півночі) утворюють приємний маршрут завдовжки близько 60 км із захоплюючими краєвидами та \~2 км набору висоти. На велодень з 8:30 до 15:30 перевали закриті для автомобільного руху, що дає всі шанси для насолоди краєвидами (на підйомі) та швидкістю (на спусках) з дещо зменшеним ризиком розмазування себе в зустрічний автомобіль (примітка: ризик розмазування в інакшого ровериста дещо збільшується ;)).

Цьогоріч погода сприяла, ніби на замовлення: здебільшого сонячно, середня температура склала близько 19°C. Деякі думки відвідували мене ще до самої події, зокрема, як я замерз на Passo Giovo (нім. Jaufenpass) в травні тогоріч; відтак, одяг був у варіантах «прохолодно» та «геть холодно». Їдучи з південного напрямку через перевали Селла та Ґардена напередодні події ми додатково мали змогу переконатися в температурному режимі...

Ранок велодня не приніс чогось надзвичайно; хіба що я перевірив гальма двічі. Прогноз погоди обіцяв +14º та «сонячно», відтак взяті з собою «рукави» та «панчохи» (хоча ми з Ю. винайшли слово «ногавички», на зразок рукавичок, і воно мені подобається більше) стали в пригоді, а для швидкісних спусків в запасі були рукавички Castelli Lightness «з пальцями», вітронепродувна куртка Castelli Squadra та баф в якості підшоломника. Доповнив like-a-pro образ аеробахілами Mavic CXR поверх моїх шосейних капців, позаяк вентиляція в них типово літня та змерзлі ноги на довгому спуску - геть непусте слово.

Викочуюся з San Cassiano (ближче готелю за адекватні гроші вже не знаходилося) і в першому ж селі зупиняюся витягати з кишень курточку, рукавички, баф... Докочуюся до Корвари, де зупиняюся побазікати з якимись англійцями, прошу їх зробити традиційне фото (і мені везе на чуваків, які не годні фотографувати телефоном). «Роздягаюся» до звичайного «підйомного» режиму і чешу на Камполонго; я ж розумний, я ж подивився, як вигідніше їхати відносно сонячного світла (примітка: думка була в їзді «за Сонцем», тобто тримаючи Сонце збоку або ззаду).

Майже видершися на Камполонго в голову приходить думка, що мільйони лемінгів не можуть помилятися: чомусь нарід масово пре мені назустріч, але лише поодинокі — в тому ж напрямі. Зупиняюся ще раз заглянути в правила і ось він, північний олень (що дивиться в смартфон): «Організатори рекомендують проїзд маршруту за годинниковою стрілкою». Згадую найпоширеніше польське слово-зв'язку, розвертаюсь та чешу назад в Корвару. Забігаючи наперед: можна було допедалячити до Камполонго і мати 5 перевалів, а не 4.8, але добра думка вчасно не приходить.

Ще на спуску вливаюся в якусь дивну подобу пелотона та кочу на підйом Ґардени. \~9 км та 600 метрів набору, шикардос! Хто хоче поригати, може спробувати здобути КОМ (на разі Вінченцо Нібалі тримає його з часом 22:46, який не надто вражає, з першого погляду, якщо не зауважити середню швидкість підйому — 24.1 км/год). Нащо я прикрутив касету 11-32? По дорозі надцять разів зупиняюся дістати телефон і щось клацнути, надто вже гарні краєвиди. Знак перевалу з'являється вельми несподівано, якось навіть без звичного вітерця з боку сідловини. Отакої.

В кафе можна відвідати 00. Маленький папірчик каже, що якщо лише 00 (тобто, нічого не замовляючи) — то варто заплатити 1€. На перевірку відмінне італійське еспресо коштує 1.5€. Італійське. Еспресо. На закатці. О-о-о-о!

Велики всі кидають прямо під кафе. Я свій теж лишив. Між таких, що мій ніхто красти би не подумав. Ггг.

Перекинувшись парою слів з парою місцевих, одягаюся та кочуся до розвилки на Селлу. Нарід на МТВ преться з шосерів тим, що з гідравлікою вони можуть гальмувати перед шпилькою пізніше, власники шосерів тихо всміхаючися легко відриваються на виході з повороту, коли накат таки «наше все». До розвилки скочуюся так швидко, що аж мало. А от тіні — багато, ще раз тішуся курточці, рукавичкам з пальчиками, бафу...

Як розпізнати розвилку без навігатора? Легко: там натовп. Організовані біотуалети (безкоштовні, але, холєра, без еспресо!), смітники, нарід жує батончики та міняє гардероб. Ну і я зажую, чим гірше?

Підйом на Селлу знову вкочується на ура. А чому би там бути особливому: від розвилки 5 км та \~380 м набору. Навіть зупиняюся подати пляшку якомусь італійцеві, який вронив її мені під колеса (чи варто було почекати, далеко би він за нею біг? ггг). Під самим верхом помітно, хто заміняє цим велоднем Маратону, — окремі персонажі зриваються в спрінт у натовп :)) — і цього зусилля вистарчає стати в чергу на селфі біля знаку на 3-5 людей раніше. Спостереження, однак, підказує, що чекати всю чергу не варто, простіше забульбенити це ж селфі з відстані метри в три :))) краще в кадр лягає, чесно.

Знову батончик, попити, утеплитися і вйо. На південому схилі перевалу Селла на разі є дві ділянки з дорожніми роботами; підмило асфальт, встановлені реверсивні світлофори. Я навіть трошки почекав. Потім зрозумів, що мого донкіхотства ніхто не розділяє та вальнув з усіма. Червоний — то червоний. То для великів з червоним, хіба нє?

Спуск до розвилки на Подрой — самі вжих-вжих з відторможуванями перед шпильками. Хіба перед розвилкою швидка — хтось доїздився? Ніби нікого не завантажували, але якось всі пригальмували...

Підйом на Пордой, мабуть, найменш мальовничий: ліс закриває краєвиди. Зато вдосталь струмків. Перший раз скористав з 32 зубів касети, хоча, мабуть, радикальної потреби не було. 6 км, 420 м набору. Пищь-пищь, перевдягачка, батончик, поміняти пляшки в тримачах місцями.

Спуск до Арабби — ооо, оце так справжній шикардос. 30 шпильок та файнющий асфальт, а-а-а-а! Внизу я реально блуданув гальманув і поїхав до поліцаїв, аби махнули, в який бік Камполонго. Махнули. О, ось нащо касета на 32! Перший раз градієнт сягнув більше 12% (до 12% на моїй звичній 11-28 педалиться цілком комфортно).

Заїжджаю на Камполонго. Зараз я розумію, чому з того перевалу Маратона починає. Він найменш красивий з усіх. Тобто вид, як такий, відсутній. Знак, клац-клац, перевдягачка, спуск до Корвари. Тут я й розумію, що на «неправильному» підйомі до перевалу я не допедалив зовсім трошки. Ну й ладно. Катну ще й там, зрештою, від хати 4 години їзди 8)

Скочуюся в Корвару, подумки дякую організаторам та педалячу в Сан Кассіано. Вишенькою на тортик мене чекає коротенький підйом перед самим готелем, відсотків на 16, з гравієм нагорі на повороті (десь поруч будують). На диво, в ногах сили ще є, тому брутально залітаю його стоячи, докочуюся сотню метрів до готелю, велосипед на плече і в номер. Після душу я навіть годен гуляти (але перти той підйом пішки все ж захекуюсь :)).

Що ж, одна з двох спортивних цілей на 2018 є. Третя посунулася на наступний рік через різноманітні обставини. Вражень — на рік вперед.

Трошки цифр:

• 75 км, 2400 м набору висоти, стерто щонайменше 1 мм гальмівних колодок :)))
• 15 людей на складних (folding) велосипедах, 8 людей з велопричепами з дітьми, 1 з follow-me — звісно, це лише ті персонажі, яких я зустрів
• 4 батончики PowerBar Ride Energy + 1 еспресо + 2х0.6 л води з лимоном
• -1.5 кг (з врахуванням випитого/з'їжденого/випісяного)
• +4 перевали, хоча з них «повних» підйомів лише 2

Враження... Розумію, що погода сприяла, азарт, гори, краєвиди і все таке інше. Купа людей. Загально-дружня атмосфера. Суперкрута подія. В регіоні на пару днів все отримує конкретний поштовх вперед. Враховуючи, що за тиждень до Велодня Селла-Ронда відбувається на разі геть молода подія — Велодень Доломітів (ідея та сама, перевали інакші), а за тиждень — знаменита Маратона, крутий приріст відвідуваності регіону, який, загалом, живе з туризму. Шикарно!

Велозалежним наполегливо рекомендую...