Вчора, вдосталь набавившися у сімейну студію і залишившися зі спалахами наодинці, вирішив позбочуватися черговий раз в автопортреті. Ну а що - світло вже стоїть, треба лише втрафити в позу, не надто тупий вираз обличчя, потужність пих, схему світла, фокус і побігати туди-сюди від камери до стільця і назад.

Задачею максимум, як колись писав Сергій Родіонов у своєму блогу 80/20 Фото, було отримати чорну або майже чорну стіну на фоні, враховуючи, що насправді вона біла (і, як наслідок, відбиває до-фі-гі-ща світла). Перша спроба із софтбоксом та парасолькою та схемою "метелик" закінчилася жалюгідним провалом - стіна ставала десь сірою картою, але ні грама більше. Думка про прапори (вони ж ґобо), сітку та стріплайт дали бажане, залишалося втрафляти в глибину різкості - але за десяток кадрів склалося все. Ну тоді ще два десятки виправити вираз морди ліца і вуаля! Готово.