Найцікавіше у Франкфурті — спостерігати сусідство хмарочосів з частиною історичної забудови, яка незрозуміло яким дивом збереглася. Але й задирати голову догори — теж невимовно круто.

Друге фото з 10, що мають бути за 10 днів. Ура, вже 20%! :)

Цього разу в кадрі околиці перевалу Стельвіо. Що ще сказати? Мабуть, оця сувора краса гір, — то основна причина, з якої я їду в гори. І тиша.

Нарешті зібрався з думками щодо забави "10 фото за 10 днів", до якої мене Олексій запросив. Кумедно, але за часів карантину та 100% "домашнього офісу" вкрай рідко доходять руки до власного комп'ютера — нема ні часу (кумедно, правда?), ні бажання.

Цим фото відкрию таку міні-серію. Сподіваюся, мене "вистарчить" на 10 днів (і це теж кумедно, бо колись вистарчило десь на 200 днів "одне фото на день", але його треба було зняти лише і більшість з них так і лишилася в архіві, тьху-тьху).

В кадрі парк "Піскові озера" (також відомий як "Алтайські озера") — біля якого я прожив 33 роки і не один рік ходив на роботу. Таке світло бачив не раз, але зазнимкувати вдалося лише раз і більше ніколи не наблизився навіть близько.

Ромку, рийся в архіві ;)

А за тиждень стало так:

Мені колись перло написати про Високий Пайсенберг, але, навіть не шукаючи, готовий зізнатися, що забив або забув. Втім...

Сама місцина є знаковою як для любителів споглядання гір, так і для шосейних роверистів, — то, мабуть, єдиний горб на теренах Баварії з більш-менш цікавим по протяжності підйомом (перевальчик біля Кохеля по-перше мацьопкий, по-друге, там завжди забагато транспорту). З горба є чудовий вид на Альпи, від Альгоя до Карвенделя, для бажаючих погамцяти — хороший ресторан. І так, тут теж люблять бувати моторизовані, але, позаяк дорога не веде нікуди, їх як-не-як менше.

В кадрі ресторн Bayerischer Rigi (рекомендую, повільно, але смачно — та й вид...), церква Вознесіння Марії та метеостанція Deutsche Wetterdienst (найстаріша метеостанція в світі з неперервною історією).

Давно то було, 2003-й рік. Я тоді лише прийшов працювати на Фокстрот і офіс Юг-Контракту, які торгували фототехнікою, був в тому ж приміщенні. Тоді й почав вдумливо фотографувати, але чим та як — питання десяте... Nikon F65 був на той момент недосяжною мрією.

16 років потому я випадково набрів на нього ж на ebay і чи то 25, чи 30 євро зробили свою справу, позаяк оптика була. Не розглядаючи кольорову плівку, як щось цікаве (годящий колір для себе я цілком годящо отримую з цифри), вирішив прикупити, дивлячися лише в бік ч/б фото. І от, інколи щось получається... Та й є щось особливе в контактному відбитку цілої плівки на одному А4.

Подекуди можна навіть щось друкувати...

Nikon F65, Nikkor AF-D 50/1.4, Ilford HP5+. Львів, жовтень-листопад 2019.

Цікаве відчуття, коли щось (нарешті) получається, стало не виключенням і цього разу — коли, зрештою, получилося відзняти матеріал, який вкладається в нехай коротеньке, але відео. Інколи корисно з собою ту високу драбину носити, бо з землі виглядало доволі одноманітно...

Інколи один лише поворот кільця зуму об'єктива радикально міняє сюжет...

Майстерність, звісно, не проп'єш, але несподіванки трапляються... (ц)

Давненько нічого не знимкував на довгих витримках і ось, зібралися. І одразу пішло: пульт до камери, виявляється, давненько вмер. І ще щось. Добре, що не забув, з якого боку до штатива прикручувати. Доїхали до водоспадиків помежи Шпітцінг- та Шліерзее, обвішалися, чим можна обвішатися, та пішли згадувати, що воно таке. А вийшло — отаке.

Насправді це лише нижній каскад з трьох, позаяк на другому карма відігралася і я запоров кадр, не помітивши крапельку води на фільтрі (та отримавши гарну засвітку), але й тим тішуся.

Якщо ж взяти трошки вище (так, світла саме там не було й не передбачалося, але ж цікаво), виглядатиме наступним чином. За дуже великого бажання у кадрі можна знайти автора. Або, що значно вірогідніше, він просто хоче в це вірити, бо знає, де він був.

Останніми вихідними небо так надихало до зйомки, що втриматися було важко та й чи варто?