Інколи один лише поворот кільця зуму об'єктива радикально міняє сюжет...


Фотографії та трошки думок
Інколи один лише поворот кільця зуму об'єктива радикально міняє сюжет...
Майстерність, звісно, не проп'єш, але несподіванки трапляються... (ц)
Давненько нічого не знимкував на довгих витримках і ось, зібралися. І одразу пішло: пульт до камери, виявляється, давненько вмер. І ще щось. Добре, що не забув, з якого боку до штатива прикручувати. Доїхали до водоспадиків помежи Шпітцінг- та Шліерзее, обвішалися, чим можна обвішатися, та пішли згадувати, що воно таке. А вийшло — отаке.
Насправді це лише нижній каскад з трьох, позаяк на другому карма відігралася і я запоров кадр, не помітивши крапельку води на фільтрі (та отримавши гарну засвітку), але й тим тішуся.
Якщо ж взяти трошки вище (так, світла саме там не було й не передбачалося, але ж цікаво), виглядатиме наступним чином. За дуже великого бажання у кадрі можна знайти автора. Або, що значно вірогідніше, він просто хоче в це вірити, бо знає, де він був.
Останніми вихідними небо так надихало до зйомки, що втриматися було важко та й чи варто?
Мабуть, кожен, хто робить перші кроки в аерозйомці дроном, в першу чергу дивиться під прямим кутом до землі. Насправді незвичний вид дозволяє побачити інакше звичні об'єкти, адже, варто бути відвертим, з літака ми їх бачимо під кутом — все ж таки, високо літає, та й підлога не скляна.
Я не став виключенням і в останні дні осені, маючи можливість «політати», зайнявся тим же. Далеко їхати не було часу та настрою, то ж озера Лянґвід біля Мюнхена виявились саме тим місцем.
І побачили ми отаке.
Водоспадики на річечці Лайнбах (втім, правильніше все ж таки казати на потічкові, позаяк der Bach, згідно Duden, має відповідати українському "потічок") — цілком легкодоступний маршрут для прогулянки поблизу Кохеля (Kochel am See).
Було діло, ми там були в грудні, за теплої погоди осіннє листя грало по-своєму цікаво. Іншого разу — буквально кілька тижнів тому, коли прогноз обіцяв хмарність та трошки дощу, що насправді й мало місце, та в лісі то не грає істотної ролі.
Нижній каскад не надає багато варіантів для зйомки, в той час коли з верхнім можна непогано побавитися — хоча запорукою того мають стати водозахищені черевики та акуратний вибір місця постановки штатива. А далі "молочні ріки" вже забезпечені ;) мабуть, варто знову туди навідатися за золотої осені. Аби тільки встигнути в той коротенький період.
3 роки тому тікали від такої ж вбивчої спеки, як-то останніми тижнями, на Цуґшпітце. Тоді в квартирі було +31° і хотілося спати у ванні. А там, нагорі, було +15°. Пригадую, що в Гарміші на парковці люди з сусіднього авта з подивом дивилися на нас, коли ми діставали з багажника куртки. Правда, при вершині їх подив дещо змінився. А ми ще й в сніжки побавилися :)
Зараз вдома +27° - старий будинок все ж таки прогрівся… куди б то видертися?
Про Ансі словами якось іншим разом, зараз — лиш кілька картинок.
Hérisson — французькою «їжак». Тому водоспади Cascades du Hérisson, природньо, можна назвати Водоспадами Їжачка. Навіть на сторінці, присвяченій цим водоспадам, прапорці вибору мов у вигляді їжачків. Цих водоспадів насправді декілька, про що можна здогадатися з множини у назві, вздовж річки йде туристична стежка, що вимагає хорошого похідного взуття (принаймні, кросівок з доброю підошвою). Традиційно додається комфортна парковка та купа інших бажаючих подивитися :)
Їх я теж віднайшов по фотографіях на Google Maps. Бажаючим: Cascades du Hérisson на мапах.
Є зовсім невеличкі перекати, як оцей:
Інші ж можуть легко ввести в оману: приїхати в «сухий» сезон — і побачите лише струмінчик, втім, навіть швидкий пошук фотографій цих місць підкаже, що тут може бути бурхливий потік. Або купа льоду, кому і як повезе.
Маючи з собою штатив (я направду не пошкодував …