Кумедно трошки, але мені періодично радять автосервіс в Мюнхені, мовляв, він до дому ближче. Але їжджу і надалі в Штарнберг - позаяк там же можна погуляти, поки з машиною щось роблять.
Так було і в квітні, коли міняли колеса з зими на літо — лишив ключі, пішов гуляти. Озеро поруч, можна потинятися набережною-променадом або піти в інший бік до яхт-клуба і далі.
Що ж, перебирання архівів з піддупником добігло кінця, хоча, менше архівів не стало. Але було цікаво, дякую за запрошення, Олексію!
Закрию маленьку серію аерофото з Західного парку (Westpark) в Мюнхені, буквально двотижневої свіжості — ми довго збиралися і, звичайно, дощ таки пішов. Але в перервах між душем я встиг «політати», а дівчата - погуляти.
Дуже цікаві враження після цифрової дзеркалки з моментальним (хоча й проміжним) результатом, зумом і т.ін. погуляти містом з плівковою камерою та фікс-фокальним об'єктивом, "зумити ногами", чекати результат проявки плівки ...
Взагалі, Мюнхен став мені в міру фотогенічним роки через 4 після переїзду. Це й не дивно, бо центральна частина була фактично знищена, знимкувати Ратушу - якось попсово (та й мобілкою вже пуцьнув, досить), а решта архітектури, скажімо так, не надто догоджає моїм вподобанням. Втім, якщо примружити очі та на мить забути, де ж ми все ж таки знаходимося, цікавіші види не змушують себе довго чекати...
Озеро Айб (Eibsee), мабуть, є одним з найпопулярніших озер неподалік Гарміш-Партенкірхена і не в останню чергу завдячує цьому своїй гарній доріжці навколо озера, прохідній навіть взимку. Ось і ми давніше перегулялися — причому навіть не просто пішки, а ще й з дитячим візком-всюдиходом та, звісно, фотоапаратом ... :)
Найцікавіше у Франкфурті — спостерігати сусідство хмарочосів з частиною історичної забудови, яка незрозуміло яким дивом збереглася. Але й задирати голову догори — теж невимовно круто.
Мені колись перло написати про Високий Пайсенберг, але, навіть не шукаючи, готовий зізнатися, що забив або забув. Втім...
Сама місцина є знаковою як для любителів споглядання гір, так і для шосейних роверистів, — то, мабуть, єдиний горб на теренах Баварії з більш-менш цікавим по протяжності підйомом (перевальчик біля Кохеля по-перше мацьопкий, по-друге, там завжди забагато транспорту). З горба є чудовий вид на Альпи, від Альгоя до Карвенделя, для бажаючих погамцяти — хороший ресторан. І так, тут теж люблять бувати моторизовані, але, позаяк дорога не веде нікуди, їх як-не-як менше.
В кадрі ресторн Bayerischer Rigi (рекомендую, повільно, але смачно — та й вид...), церква Вознесіння Марії та метеостанція Deutsche Wetterdienst (найстаріша метеостанція в світі з неперервною історією).
Цікаве відчуття, коли щось (нарешті) получається, стало не виключенням і цього разу — коли, зрештою, получилося відзняти матеріал, який вкладається в нехай коротеньке, але відео. Інколи корисно з собою ту високу драбину носити, бо з землі виглядало доволі одноманітно...
Майстерність, звісно, не проп'єш, але несподіванки трапляються... (ц)
Давненько нічого не знимкував на довгих витримках і ось, зібралися. І одразу пішло: пульт до камери, виявляється, давненько вмер. І ще щось. Добре, що не забув, з якого боку до штатива прикручувати. Доїхали до водоспадиків помежи Шпітцінг- та Шліерзее, обвішалися, чим можна обвішатися, та пішли згадувати, що воно таке. А вийшло — отаке.
Насправді це лише нижній каскад з трьох, позаяк на другому карма відігралася і я запоров кадр, не помітивши крапельку води на фільтрі (та отримавши гарну засвітку), але й тим тішуся.
Якщо ж взяти трошки вище (так, світла саме там не було й не передбачалося, але ж цікаво), виглядатиме наступним чином. За дуже великого бажання у кадрі можна знайти автора. Або, що значно вірогідніше, він просто хоче в це вірити, бо знає, де він був.