Не знаю, що з собою робити та чи варто, але перестати бігати навколо ліній дахів Олімпійського парку в Мюнхені не можу. Щоразу там щось намагаюся нове побачити, з одного боку чи з іншого. І щоразу важко повірити, що це збудовано вже з пів-століття тому...
-
-
Сьогодні запрошую на прогулянку містом Пассау, воно ж місто трьох річок (нім. "Dreiflüssestadt") що в Нижній Баварії. Три ріки, які там зустрічаються, то Дунай, Інн та Ільц. А ще там є кафе з напрочуд смачним какао, відтак в нас народилося словосполучення-мотив поїздки "Какао в Пассау".
Втім, сьогодні трошечки фотовражень. Почну з, мабуть, найзафотографованішої брами.
На диво, на час нашої прогулянки в місті було небагато людей. Мабуть, даються взнаки шкільні та університетські канікули (Пассау - то вельми студентське місто). Що ж, нам це лише на руку, гуляти в спокої - це ж чудово насправді.
Тут справді цікаво гуляти неспішно, крутячи головою по сторонах та знаходячи щось цікавеньке. Наприклад, вікно з парканадцятьма фігурками бульдогів. Ну гарно ж? Я нарахував 12 бульдожиків. Полярика не прикручував і вдало сховав себе у відбитті. Добре, "вдало" - це на мою думку.
Поволі навчаючись знову не шарахатись від …
-
Вчора, вдосталь набавившися у сімейну студію і залишившися зі спалахами наодинці, вирішив позбочуватися черговий раз в автопортреті. Ну а що - світло вже стоїть, треба лише втрафити в позу, не надто тупий вираз обличчя, потужність пих, схему світла, фокус і побігати туди-сюди від камери до стільця і назад.
Задачею максимум, як колись писав Сергій Родіонов у своєму блогу 80/20 Фото, було отримати чорну або майже чорну стіну на фоні, враховуючи, що насправді вона біла (і, як наслідок, відбиває до-фі-гі-ща світла). Перша спроба із софтбоксом та парасолькою та схемою "метелик" закінчилася жалюгідним провалом - стіна ставала десь сірою картою, але ні грама більше. Думка про прапори (вони ж ґобо), сітку та стріплайт дали бажане, залишалося втрафляти в глибину різкості - але за десяток кадрів склалося все. Ну тоді ще два десятки виправити вираз морди ліца і вуаля! Готово.
-
Вчора казки для дорослих обіцяли дощ та іншу каку, але дівчата переконали не сидіти вдома. Куди ж в дощ? Ну правильно, в ліс. Неподалік був давно вже позначений водоспадик, одна тільки особливість, - він добре в яру. Здоровий глузд підказував, що буде багнючка, а OSM передрікала щонайменше двічі перетинати потічок. Ну нічого, взуття є, настрій є, поїхали...
В цьому випадку gore-tex в капцях придався. Форсувати потічок вдалося з сухими ногами (а от Юлі повезло менше). Пострибавши навколо водоспадика з ширококутником та поляриком відмітив, що потреби у сірому фільтрі нема - камера справлялася на улюбленій робочій чутливості не робити з водоспаду молочні ріки, а полярик дозволив підкреслити відбиття неба. Наостанок чинно пуцьнув селфі (вже зі штатива, з пультом) та й потопали до машини, стрибаючи у калюжі.
-
Мабуть, майже всі чули про АН-225 "Мрія", багато хто читав чи навіть бачив це диво інженерної думки. Любителі авіації навіть їдуть до аеропортів в геть незручний час, аби побачити наживо цього красеня. Але з такого ракурсу його зльоту ви ще точно не бачили (хто хоче одразу побачити процес зльоту, перекручує на 3:58).
Втім, ціле відео цікаве, як і розповідь за кадром, — наполегливо рекомендую підписатися на канал.
-
Пригадую, коли лише-но переїхав до Мюнхена, парк замку Німфенбург мене вразив - такий собі ліс з гарними доріжками посеред міста. Зручно ще й те, що мій офіс знаходиться буквально через залізничну колію від парку і, якщо на прогулянку через обід часу нема, то для пробіжки - саме те, що треба. А кількість доріжок дозволяє часто міняти маршрути, було би бажання.
Подекуди ми там гуляємо і звичним чином, як і в лютому ц.р. Тоді був чудовий сонячний день, вітер заставляв ходити і понад три кадри поспіль клацнути я не міг - мусив ховати руки в кишені та відігрівати. Втім, пара кадрів вдалася, оце - один з них.
Альтернативний погляд у кольорі та з іншою композицією можна знайти тут.
-
Всього 8 місяців тому почав маленьку дурничку - переробити бложик на статику замість великого неповороткого Wordpress. Ну, жартую, просто задовбався його оновляти на кожен пчих. І новий редактор записів мене не дуже пер. Ну а як вже влізти в багно, то як не вимаститися по вуха? От і надумав модно-стильно-молодіжно перевести на якийсь статичний генератор. Першою ідеєю був Jekyll, але Ruby для мене темний ліс, як то кажуть. Наступною - Hyde, порт Jekyll на Python. Проект явно дохлий. Так дійшов до Pelican. Традиційно, за правилом 80-20, перші 80% я запиляв за тиждень - включаючи розбирання з модулями і, трясця матері тих розробників, відсутньою документацією. Ну а решту - ви здогадалися - щойно.
Втім, пісня не про те. З приводу ожившого бложика можна й фото запиляти. Ось, вибрав одне.
Тут моє рідне місто Львів з дещо незвичного ракурсу. Головний корпус "Лісотеху" так чи інак не зазнимкуєш з фасаду, його закривають дерева, причому так надійно, що тільт-шіфт-фішай …
-
Ух, ніколи не робив важких закруток 7 днів поспіль. Але локдаун - непоганий варіант спробувати, так?
Вже кілька років користуюся програмним забезпеченням для крутіння на тренажері під назвою The Sufferferst. Сама назва ніби натякає, що сумно не буде, правда? Так воно і є. Загалом тренування побудовані традиційно - розминка, певний набір тренувальних інтервалів, заминка. Є додатково відновлювальні тренування, йога для кондиції, пару років тому додали "ментальні" тренування (до певних подій) та силові вправи. Супроводжується все це переважно ліцензованим відео з світового масштабу велогонок, рідше - без відео. Нещодавно також додали фільми про роверизм, як такий, якими супроводжують відновлювальні або базові тренування.
Щороку автори цієї платформи влаштовують свій маленький гранд-тур, зазвичай на 10 днів, але цьогоріч скоротили до семи. Щоправда, офіційний опис одразу зазначав, що легше не буде. Інші роки я якось так чи інак цей тур провтикував, а цьогоріч вирішив спробувати і не пошкодував! 6 тижнів підготовки з певним планом, 7 днів туру …
-
Позавчора їздили шукати снігу і трошки сюжетів для аерозйомки, за компанію. Цікаві для себе місця згори порозглядав, літати другий акумулятор не став — аж стільки сюжетів не було. Та й світло було так собі.
Однак, подумалося, дорогою домів варто пригальмувати біля дамби Sylvensteinspeicher (водосховище на Ізарі, щo захищає від високої води Бад Тьольц та Мюнхен). Близько самої дамби сюжетів годі й шукати, для тих зйомок вистарчає телефону в кишені, а от далі, біля моста, могло бути цікаво. Здавалося, що світло скінчилося (чи то пак його й не було), але чуйка підказувала від'їхати тих пару кілометрів вбік. На місці світла теж не виявилося, то ж вирішив порозглядати все згори та й домів. Аж докладно перед посадкою спалахнуло — то встиг щілкнути останній кадр, світло згасло, хруща посадив та й поїхали додому...
Звісно, більшість бачила кадр в Інстаграмі, з відповідною обробкою на мобілі. Але все ж таки, основна мета того бзиніння та літання — в …
-
Відверто кажучи, ті 2000 км з електровеликом були вже давно, але до 3000 я ще не докатав — дається взнаки карантин, їжджу цьогоріч менше, ніж раніше. Втім...
Якщо хто не в курсі, в травні я пересів зі свого оранжевого МТБ-хардтейла на електричний МТБ-підвіс, аби було весело і з вітерцем. Веселіше стало, з вітерцем — теж, словом, я перейшов у сьому стадію відносин з eMTB (підказка: опис тутка).
Відомо, що одна з священих воєн з еМТБ — то втрата фітнесу. Я згадав про це випадково і, будучи знаним цифробуквоїдом та вимірюючи все, що вимірюється, легко знайшлися подібні поїздки на МТБ та еМТБ, без намагання порівняння — їх роздяліють порядку 4 місяців. І ось, що я побачив:
Хо-хо, хто сходу вгадає, де "електричка", а де "біобайк"? Спеціально виділив середній пульс. Час — порівняний, швидкість — порівняна. Так от, біобайк ліворуч. І — о, диво — на ньому "легше", ніж на "електричці". Можливо, варто зазначити, що я мав …